При поставках товарів і наданні послуг ризики можуть виникнути на різних етапах: від проведення тендеру, придбання сировини, виготовлення товарів до поставки товару, надання послуг і здійснення платежу.
В таких ситуаціях, з метою захисту інтересів як продавця, так і покупця, виникає необхідність використання інструменту, який буде забезпечувати та стимулювати виконання контрагентами умов договорів.
Ефективним та поширеним інструментом забезпечення будь-яких договірних зобов'язань як у внутрішній, так і у міжнародній торгівлі є банківська гарантія.
Банківська гарантія - це зобов'язання банка-гаранта сплатити бенефіціару певну суму проти вимоги, що має свідчити про порушення принципалом базових відносин та яка надається бенефіціаром з дотриманням всіх вимог, передбачених умовами гарантії.
Визначення відповідно до постанови НБУ від 15.12.2004 №639:
«гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії»
«гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин»
В гарантійній операції беруть участь щонайменше три сторони:
Згідно загальноприйнятої міжнародної банківської практики можуть надаватися:
За «прямою» гарантією принципал звертається до свого обслуговуючого банку, який у якості банка-гаранта надає гарантію на користь місцевого або іноземного бенефіціара
Класична схема «прямої» банківської гарантії:
Іноді, через вимоги бенефіціара, норми законодавства або банківську практику певних країн, вимагається надання гарантії банком в країні бенефіціара або банком, який відповідає певним критеріям («міжнародним»; «першокласним»; з рейтингами не нижче інвестиційного рівня тощо).
В таких випадках здійснюється надання «непрямої» банківської гарантії .
За «непрямою» гарантією аплікант звертається до свого обслуговуючого банку – банка-контргаранта. Банк-контргарант надає відповідні інструкції (контргарантію) банку-гаранту, який надає гарантію на користь місцевого або іноземного бенефіціара.
В деяких випадках, до участі в наданні «непрямої» гарантії залучаються міжнародні фінансові організації (ЄБРР або МФК), які надають на користь банка-гаранта стендбай-акредитив з метою забезпечення виконання зобов'язань банка-контргаранта.
Схема «непрямої» банківської гарантії:
Резервний або стендбай акредитив, так само, як і банківська гарантія, є інструментом забезпечення будь-яких договірних зобов'язань.
Застосування резервних акредитивів замість банківських гарантій обумовлено особливостями національних законодавств або банківськими традиціями певних країн.
За сутністю та змістом резервний акредитив є подібним до банківської гарантії.
Принциповою відмінністю резервного акредитива від банківської гарантії полягає в тому, що взаємовідносини за резервним акредитивом підпорядковуються або Уніфікованим правилам та звичаям для документарних акредитивів, або Міжнародній практиці резервних акредитивів, натомість гарантії підпорядковуються або Уніфікованим правилам для гарантій за вимогою, або виключно законодавству певної країни.
Схема надання непідтвердженого резервного акредитива відповідає схемі надання «прямої» гарантії, відповідно схема надання підтвердженого резервного акредитива - схемі надання «непрямої» гарантії.
Передумови використання гарантійних операцій:
